Від початку війни чоловік не хотів залишати свою оселю, жив під вибухи російських снарядів. І навіть пережив прильот у власний будинок. Однак замислився: цього разу пощастило, а іншого шансу вже може й не бути. Залатав всі дірки, забив вікна та вирішив їхати.

Допомогли зібратися небайдужі односельці. Назбирали багато сумок, бо «все може знадобитися, і гостинців треба привести». В Григорія Юхимовича багато внуків і правнуків, є дочка, до якої й вирішив тимчасово перебратися. Вона живе на Хмельниччині, тож на чоловіка чекає довгий шлях.

Спочатку поліцейські евакуаційної групи допомогли дістатися до залізничного вокзалу. Дорогою до Запоріжжя весь час спілкувалися про пережите. Дідусь розповів, як виживав і ховався від обстрілів, як із сусідами допомагали один одному ліквідувати наслідки прильотів…

Найбільше поліцейських евакуаційної групи вразила душевна сила цього чоловіка. Дорогою виявилося, що він - творча натура. Пише вірші про любов до людей і Батьківщини, про віру в майбутнє та справедливість, а ще – про ненависть до загарбників і всього того, що вони накоїли на нашій землі.

Приїхали на вокзал, обійнялися та посадили Григорія Юхимовича в потяг. Дідусь на прощання щиро бажав правоохоронцям сил, наснаги та віри у якнайшвидшу перемогу, додаючи: «Бажаю, щоб жизнь була, як калини цвіт, а зозуля накувала вам по сотні літ!»

Що ж, віримо, що щирі побажання старенького мандрівника сповняться на всі 100 %.

Нагадаємо: Гуляйпільщина: поліцейські евакуаційної групи доправили маломобільного чоловіка до безпечного місця

Відділ комунікації поліції Запорізької області