Ця робота не закінчується складеним протоколом»: історія майора поліції Марини Бесараб, яка від початку створення сектору присвятила себе протидії домашньому насильству
Є робота, де наприкінці дня можна зачинити кабінет і залишити службові питання до ранку. У майора поліції Марини Бесараб такого розмежування майже не буває. Відтоді, як у Запоріжжі створили сектор протидії домашньому насильству, вона пов’язала з цим напрямом свою подальшу службу і з 2021 року його очолила. Разом із колегами Марина Юріївна розвивали підрозділ від його «народження» - напрацьовували підходи, вибудовували взаємодію з іншими службами та громадським сектором, а суспільству ще потрібно було пояснювати: домашнє насильство - це не «родинна справа». Сьогодні за плечима її команди - роки роботи, сотні непростих ситуацій і досвід, який навчив головного: навіть коли наряд завершив першочергове реагування, на цьому історія не завершена.
«Цілісно спланувати день неможливо. Завжди дивишся на роботу попередньої доби, на те, що відпрацювали наряди і що потребує подальшої уваги. Немає такого: сьогодні в мене за планом лише те чи інше. Виклик не залишається на тому, що склали протокол - робота триває далі», - говорить поліцейська. Саме ця відсутність формальної «крапки» після кожного випадку, мабуть, найточніше пояснює специфіку служби, якій вона присвятила останні роки.
Ситуації, з якими працюють поліцейські СПДН, не підлаштовуються під графік, а під час чергування можуть виникати випадки, що потребують додаткової координації чи консультації керівника. «Мій робочий день не закінчується в стінах кабінету. Може бути неділя, ніч, вихідний - телефонують працівники, які перебувають на чергуванні. Як керівник ти маєш бути на зв’язку, коли це потрібно», - розповідає поліцейська. Для неї це передусім відповідальність за злагоджену роботу сектору та готовність підтримати колег у складній ситуації незалежно від того, котра година на годиннику.
Важливе місце у цій роботі займає те, що не завжди можна відобразити у статистиці, - партнерство. За роки служби Марина Бесараб вибудувала тісну взаємодію з представниками місцевої влади, соціальних служб, громадських і благодійних організацій та іншими фахівцями, адже протидія домашньому насильству давно виходить за межі можливостей одного відомства. Вона долучається до спільних проєктів та ініціатив, зокрема й у межах Коаліції «Запоріжжя 1325». Окрему увагу поліцейська приділяє просвітницькому напряму: під час щорічної акції «16 днів проти насильства» підтримує та ініціює тематичні зустрічі, дискусії, культурні й інформаційні заходи для молоді, представників громад, влади та самих поліцейських. Адже змінювати потрібно не лише алгоритми реагування - не менш важливо змінювати ставлення до того, що роками могло виправдовуватися словами «таке буває в кожній родині».
На початку повномасштабного вторгнення звичний ритм служби змінився, а перед поліцейськими постали нові, нетипові завдання, продиктовані безпековою ситуацією.
«Перші місяці ми фактично жили на роботі 24/7. Потрібно було подбати про найнеобхідніше - харчування, облаштування підвального приміщення, побутові речі, без яких у тих умовах просто не обійтися. Частину цієї відповідальності я взяла на себе», - згадує Марина Бесараб. І, можливо, саме в таких обставинах найвиразніше проявився її стиль керівництва - не стояти осторонь організаційних труднощів і не ділити завдання на «важливі» та «побутові», якщо від них залежить робота людей.
Згодом сектор повернувся до свого основного функціоналу, однак уже в зовсім іншій реальності. Війна змінила життя тисяч українських родин, додала виснаження, втрат, вимушеного переміщення й постійної напруги, але не скасувала тих проблем, заради протидії яким свого часу і створювався сектор. Одним із напрямів роботи в умовах повномасштабної війни стали гуманітарні виїзди до прифронтових громад. Марина Бесараб разом із колегами навідувала родини, які потребували особливої уваги та підтримки, а разом із громадськими організаціями й благодійними фондами їм надавали гуманітарну та психологічну допомогу. Окремо наголошували на необхідності евакуації родин із дітьми до безпечніших територій - згодом такі сім’ї залишили небезпечні населені пункти.
А власні сили Марина Юріївна відновлює там, без чого складно уявити саме Запоріжжя, - на славетній Хортиці. Тут над Дніпром по-особливому відчувається простір, де стежки острова хоча б на деякий час залишають міський і службовий ритм десь осторонь. Хортицю вона називає своїм місцем сили. Є у її житті й особлива любов – до коней, яку поліцейська розділяє з донькою.
Цього вересня виповнюється сім років від початку роботи у Запоріжжі сектору протидії домашньому насильству. Для Марини Бесараб ці роки стали частиною професійного шляху, якому вона й сьогодні залишається відданою. Бо ця робота справді не закінчується складеним протоколом - за кожним викликом стоїть людина, яка потребує захисту й підтримки.
Відділ комунікації поліції Запорізької області
