Батько п’ятьох дітей, досвідчений поліцейський із 22-річним стажем роботи в правоохоронних органах, відповідальний працівник, надійний товариш – так характеризують Валерія Карпова його колеги. Для нього робота дільничного офіцера поліції – не тільки професійний обов’язок, але й справа за покликанням. У будь-який час він готовий першим прийти на допомогу. Саме так правоохоронець вчинив у ту трагічну ніч, коли росіяни здійснили ракетний удар по пологовому відділенню вільнянської лікарні. 

Від самого початку служби Валерій Карпов працює дільничним. Він живе в режимі постійного руху та комунікації з населенням, легко й безпомилково вирішує будь-які ситуації на обслуговуваній території. Знає, коли потрібно вислухати людину, надати їй пораду, знайти потрібні слова підтримки, а коли й змінити тон і тактику спілкування, аби запобігти правопорушенню.

Нерушимою опорою для поліцейського є його родина. Він виховує п’ятьох діточок – найменшому синові невдовзі виповниться 8 років, найстаршій доньці – вже 17. Діти дружні, ладять між собою, допомагають один одному, а ще – цінують та підтримують батька. Через службову зайнятість поліцейський часто змушений затримуватися на роботі. Діти ставляться до цього з розумінням, бо знають, що татова справа – запорука спокійного та безпечного життя у Вільнянську.

Дільничний у будь-який момент готовий прийти на допомогу громадянам. Не зміг залишитися осторонь і в ту страшну ніч, коли мішенню для окупантів став лікарняний корпус, де тільки-но на світ з’явилося маленьке життя…

«23 листопада 2022 року – дата, закарбована в моїй пам’яті назавжди... Десь опівночі ми з дітьми полягали спати. Невдовзі залунала тривога та стався гучний вибух, потім - другий. Вибуховою хвилею в моїй оселі вибило вікна, я відчував, що прильот був зовсім поряд. Крізь розбиті шибки вдалося розгледіти густий клуб диму з боку лікарні. Вона розташована зовсім поруч, через дорогу від мого будинку. Одразу стало зрозуміло, куди саме влучила рашистська ракета…», - згадує поліцейський.

Валерій швидко відвів дітей у безпечне місце, заспокоїв і пояснив, що змушений залишити їх під наглядом старшої доньки, бо інші люди також потребують допомоги. Схопив автомат, захисне спорядження, доповів черговому по підрозділу про подію та поквапився до лікарні.

Правоохоронець першим прибув на місце влучання. До приїзду рятувальників та слідчо-оперативної групи забезпечив охорону публічного порядку, адже біля медичної установи почали швидко збиратися мешканці довколишніх будинків.

«Все відбувалося настільки швидко, що часу на міркування не було. В першу чергу я мав забезпечити безпеку громадян, зокрема біля лікарні, адже там могли бути залишки нерозірваного боєприпасу, – розповідає Валерій Карпов. – Вже збирався натовп: хто пропонував допомогу, а хтось просто прийшов подивитися. Я відсторонив «зівак», які намагалися дістатися поближче до місця влучання. В таких випадках потрібно зберігати інформаційну тишу, тому зайві очі тут були зовсім не потрібні».

Через кілька хвилин на територію лікарні прибули рятувальники, поліцейські та представники всіх профільних служб. Перевірили територію на відсутність вибухонебезпечних предметів та розпочали ліквідацію наслідків страшної події. Не залишився осторонь і Валерій. Вдягнувши рукавиці, чоловік долучився до розбору завалів.

«Коли я потрапив на територію лікарні, в мене серце зайшлося. На місці пологового відділення була просто величезна купа будівельного сміття… Нічого не вціліло – ні приміщення реєстратури, ні лабораторія, ні палати породіль. Не було навіть віконця, в я кому вісім років тому я вперше побачив свого найменшого сина! Тоді я дізнався від рятувальників, що під завалами є люди, і скоріш за все – діти. Чужих дітей не буває, тому швидко взявся до роботи».

На жаль, тієї ночі був поранений медперсонал лікарні, осколкових травм зазнала жінка, яка тільки-но народила дитину. Життя новонародженого немовляти обірвалося на другому дні його існування.

«Розгрібаючи завали, я почув пронизливий жіночий крик. Працювала техніка, було гучно, але цей крик не порівняється ні з чим. Певно, саме тоді матір зрозуміла, що її дитини більше немає в живих. Для мене, батька п’ятьох дітей, її біль – як власний. Досі його відчуваю. Жахлива втрата…», – зі смутком згадує багатодітний батько.

Ця моторошна ніч дала поліцейському розуміння, наскільки важливо цінувати кожну мить свого життя, та тих, хто чекає вдома: «Я – щаслива людина, бо в мене є любляча сім’я, яка мене підтримує. В них – сенс мого життя, стимул до роботи, добрих справ, самовдосконалення. Вірю та дуже чекаю, коли ми всі гуртом поїдемо відпочивати в наш український Крим. Це – моя мрія. Тож і далі крокуємо вперед, до Перемоги».

Відділ комунікації поліції Запорізької області