Поліцейський офіцер громади Сергій Волик - про службу, жорстокість ворога і допомогу людям

Сергій Волик - не просто поліцейський, він — частина своєї громади. В умовах війни, коли важко знайти спокій і стабільність, саме підтримка таких людей, як він, дає сили для виживання та відновлення.

До того, як стати поліцейським офіцером громади у 2021 році, Сергій Волик вісім років працював оперативником, розкривав злочини. Однак новий безпековий проєкт та бажання приносити користь саме своїй громаді спонукали його змінити напрямок служби і стати ближчим до людей, які потребують великого спектру допомоги.

До початку повномасштабного вторгнення Кушугумська об'єднана територіальна громада налічувала понад 17 000 мешканців. Але з початком «великої» війни громада прийняла переселенців, і чисельність її населення збільшилась до 24 000. Разом із двома напарниками Сергій Волик щодня працює з місцевими жителями - проводять зустрічі, консультування, гуманітарні та різні безпекові заходи. Серед усіх територій, які він обслуговує, селище Малокатеринівка - одне з найбільш розбитих, адже постійно потерпає від ударів рашистських FPV-дронів та КАБів.

Війна змінила не тільки робочий графік поліцейського, а й саму сутність його діяльності. До звичних службових завдань додалася допомога людям у надзвичайних умовах. З перших днів повномасштабного вторгнення Сергій і його колеги активно брали участь в евакуації людей з населених пунктів, наближених до лінії бойового зіткнення. Вони рятували тих, хто потрапив у пастку обстрілів і бомбардувань, - мешканців Оріхова, Степногірська та Гуляйполя.

На початку квітня цього року Малокатеринівка вкотре здригнулася від ударів п’яти авіабомб. Двадцять будинків були зруйновані, ще дві сотні отримали пошкодження. «Це була, мабуть, найстрашніша мить для нашого селища. Я одразу приїхав на місце влучання. Став швидко збирати інформацію про постраждалих, відводив людей подалі від небезпеки. Разом із рятувальниками ми шукали жінку, яка опинилася під завалами палаючого будинку. На жаль, ми не змогли її врятувати», — розповідає поліцейський.

Із жалем Сергій згадує і трагедію, яка сталася у серпні минулого року, коли ворог вдарив артою по дитячому кафе. «Я оцінив ситуацію: прямої загрози вже не було. Негайної допомоги потребували поранені. Їх було багато. Роззирнувшись навкруги, побачив підлітка у критичному стані. Я наклав турнікет, стабілізував його стан і допомогав іншим до прибуття медиків. Пізніше дізнався, що цей хлопець, на жаль, помер у лікарні», — говорить Сергій.

В умовах війни, коли кожен день є боротьбою за життя, особливе значення для поліцейського має його родина. «Через обстановку в громаді вільного часу майже немає, але той, що є я намагаюсь максимально присвятити дитині», — зазначає поліцейський. Відданість родині для нього — це не лише джерело радості, але й важливий елемент емоційного відновлення. «Це допомагає мені справлятися з тяжкими моментами на роботі», — додає він.

Відділ комунікації поліції в Запорізькій області