«Не так тяжко перенести свій біль, як втратити побратимів» - історія запорізького спецпризначенця поліції на псевдо Змій
За роки служби поліцейський здійснив десятки бойових виходів, пережив власні поранення та втрати побратимів. Сьогодні він продовжує виконувати завдання на передовій, де кожен виїзд - це випробування на витривалість, силу та взаємопідтримку. Найбільша його мрія проста - щоб українські діти могли засинати без звуків сирен і вибухів.
«Я і є та людина, яка бере на себе боєкомплект, бере на себе дрони й виносить їх якомога ближче до лінії фронту», - розповідає 35-річний поліцейський на псевдо Змій.
Він має значний бойовий досвід. Із 2015 року брав участь в АТО на Донеччині, а з початком повномасштабного вторгнення разом із побратимами без вагань став на захист країни.
«Я знав, що буде тяжко. Але тоді ніхто не розумів справжнього масштабу цієї біди».
Перші дні великої війни найбільше запам’яталися невідомістю. Здавалося, що неможливо передбачити, що буде за годину чи навіть за кілька хвилин.
«Було страшно, тому що не розуміли, що буде далі. Але потім цей страх поступово відійшов. Не зник повністю, а просто став частиною нашого життя».
За роки війни Змій неодноразово потрапляв під обстріли. Під час одного з бойових виходів отримав три осколкові поранення. Один із уламків влучив у праве око.
«Мене хлопці відтягли, зняли амуніцію, перевірили. Одразу надали допомогу. Тоді все обійшлося».
Та навіть після поранення повернення до безпечного місця не завжди відбувається швидко. Після того як побратими надали йому необхідну допомогу, поліцейському довелося самотужки подолати певну ділянку місцевості вгору. Там він облаштував собі маскування і чекав на евакуаційний транспорт.
В умовах постійних атак така евакуація може перетворитися на окреме випробування. Інтенсивність обстрілів настільки висока, що поранених бійців інколи неможливо забрати одразу. Їм доводиться чекати по декілька днів, залишаючись у небезпечній зоні та сподіваючись на момент, коли транспорт зможе дістатися до них.
Власні поранення спецпризначенець згадує стримано. Каже, значно важче переживати втрати побратимів.
«Не так тяжко перенести свій фізичний біль, як втратити товаришів. Коли твої побратими гинуть - це одне з найтяжчих випробувань».
За словами поліцейського, сучасна війна кардинально відрізняється від тієї, що була на початку повномасштабного вторгнення. Тепер значну частину поля бою контролюють безпілотники, а будь-яке пересування потребує максимальної обережності.
«Зараз інтенсивність FPV-дронів, розвідки, авіарозвідки дуже велика. Це вже ера дронів та оптоволокна. Іноді є ділянки, які потрібно перебігати, але зробити це надзвичайно складно».
Є місця, де оптоволокно від ворожих дронів буквально заплутує місцевість. Подекуди утворюється суцільне павутиння, яке висить на весь зріст. Такі ділянки потрібно долати максимально швидко й обережно, адже будь-яка зупинка чи необережний рух можуть коштувати життя.
Попри багаторічний бойовий досвід, страх залишається постійним супутником кожного бійця.
«Страх завжди поряд із нами. Страх – гарант нашої безпеки. Якщо людина не боїться, значить уже щось пішло не так».
Водночас витримувати постійне емоційне напруження допомагає спорт. Змій переконаний: для бійця фізична форма має надзвичайно важливе значення. На передовій сила та витривалість можуть стати не просто перевагою, а необхідністю.
«Боєць має бути витривалим і сильним. Ти ніколи не знаєш, що буде через хвилину. Можливо, доведеться витягнути пораненого побратима на собі. І ти маєш це зробити».
Тому навіть за найскладніших умов поліцейський знаходить можливість тренуватися. Спорт допомагає не лише підтримувати фізичну форму, а й знімати емоційне навантаження.
Найбільшим успіхом кожного бойового виходу він вважає не виконане завдання, а повернення всіх бійців живими.
«Заїхати на позицію тією кількістю людей, якою заходили, і в тому ж складі повернутися назад. У тому ж самому стані повернутися. Адже вдома чекають усіх. Не лише мене – кожного мого побратима».
Саме думка про тих, хто чекає вдома, допомагає рухатися далі. За спиною кожного бійця - родина, друзі, побратими та люди, заради яких вони продовжують виконувати свою роботу.
А коли Змія запитують про найзаповітнішу мрію, його відповідь проста.
«Хочу, щоб діти спали спокійно. Ходили до садочка та школи без тривог. Не чули сирен і вибухів».
Мрія, яка сьогодні звучить особливо просто, для українських захисників залишається однією з головних причин продовжувати боротьбу. Щодня вони роблять усе можливе, щоб наблизити час, коли сон українців більше не перериватимуть звуки повітряної тривоги, а слово «фронт» залишиться лише сторінкою в історії.
Відділ комунікації поліції Запорізької області
