«Ми знали, заради чого стоїмо»: історія поліцейського на псевдо Фантом, який пройшов окупацію, фронт і повернувся до служби в слідстві
Слідчий зустрів повномасштабне вторгнення в окупації. Під загрозою розстрілу він разом із колегами евакуйовував мирних жителів, ховав загиблих та до останнього залишався у рідному місті. Пізніше, у бойових діях, офіцер отримав кілька поранень, виходив із ворожого оточення, втрачав побратимів і щоразу повертався в стрій. Для нього служба – справа життя заради Батьківщини, родини та майбутнього.
Свій професійний шлях Максим розпочав у березні 2014 року на посаді слідчого Куйбишевського районного відділення поліції. Його робочі будні складалися з нескінченних виїздів на місця подій - убивств, тяжких тілесних ушкоджень, розбоїв та інших тяжких злочинів. Коли більшість людей завершували робочий день, для слідчого він міг лише починатися.
Згодом поліцейський очолив слідчий підрозділ в Пологах, та вже за кілька років його життя і служба змінилися докорінно.
Повномасштабне вторгнення слідчий зустрів удома - у рідному селищі на Пологівщині, яке вже на початку березня 2022 року опинилося під окупацією.
Разом із колегами Максим залишився на захопленій території. Поліцейські допомагали місцевим жителям, евакуйовували людей, ховали загиблих цивільних, яких вбивали окупанти.
«Ми розуміли, що ситуація стає дедалі небезпечнішою. росіяни почали розшукувати поліцейських, викрадали людей, катували їх та вимагали інформацію»,
- згадує правоохоронець.
У 2022-2024 роках слідчий виконував службові завдання у Запоріжжі та прифронтових Оріхові й Гуляйполі. Щоденні чергування на блокпостах, патрулювання вулиць, боротьба з мародерством, виявлення ДРГ - усе це стало невід'ємною частиною його служби.
У червні 2024 року був створений батальйон поліції особливого призначення (стрілецький) - для виконання бойових завдань та захисту держави. Не вагаючись ні хвилини, Максим долучився до розрахунку мінометників.
Свій перший бойовий досвід боєць із позивним Фантом отримав на Василівському напрямку, у так званому «Мурашнику» - місці, де, за словами поліцейського, було найбільше скупчення ворожих сил.
Навесні 2025 року російські війська завдали потужного удару по позиціях підрозділу.
Унаслідок обстрілу загинули двоє поліцейських, ще кілька бійців були тяжко поранені.
«Після атаки ми ще майже добу залишалися на позиціях. Спочатку евакуювали поранених, а вже потім - наших хлопців “на щиті”» - розповідає поліцейський.
Саме тоді він уперше відчув, наскільки болючих втрат може завдати війна.
Під час того бою Фантом отримав осколкові поранення руки та грудей. Після лікування й реабілітації він знову повернувся до строю.
Підрозділ вже облаштував нові позиції. Та невдовзі росіяни вдарили туди керованою авіабомбою.
Максим згадує наслідки: «Багато хлопців тоді отримали поранення. Через деякий час ми почали скаржитися на сильний головний біль, запаморочення, майже втрачали свідомість. Згодом з'ясувалося, що боєприпас був споряджений хімічною речовиною».
Після цього батальйон виконував бойові завдання на Донеччині. Там майже два тижні бійці перебували у ворожому оточенні, утримуючи свої позиції та щодня відбиваючи атаки противника.
Під час однієї з ротацій російські військові атакували автомобіль, яким бійці прямували на заміну побратимам. Унаслідок удару смертельне поранення отримав боєць батальйону Олександр Садовський.
«Найважче - втрачати побратимів. Коли ще кілька хвилин тому говорив із людиною, а потім чуєш по рації, що їхню групу розбили… До цього неможливо звикнути», - говорить офіцер поліції.
Коли росіяни розпочали черговий штурм, поліцейські-спецпризначенці вступили в стрілецький бій та взяли в полон двох російських військових.
«Ми забрали їхні рації й протягом трьох діб прослуховували переговори окупантів. Це дозволяло працювати на випередження».
Одного дня командування армії рф віддало наказ повністю зачистити українські позиції.
«Нас безперервно крили вогнем майже шість годин. Дякую нашим хлопцям, які відбили цей штурм і дали змогу вистояти».
Евакуація теж була непростою. Поліцейський розповідає:
«З позицій ми виходили близько чотирьох годин лісом, евак не міг під’їхати через безперервні обстріли».
Попри втому, поранення, втрати й постійну небезпеку, Максим жодного разу не пошкодував про свій вибір.
«Ми знали, заради чого стоїмо. Вірили, що наша робота потрібна і що ворог не зможе здолати нас».
Сьогодні офіцер продовжує службу в поліції на посаді начальника слідчого відділення Василівського райуправління.
Зараз моя робота - це не лише кримінальні провадження. Це виїзди на місця ракетних ударів і атак дронів, допомога людям, які за одну мить втратили рідних і домівки, документування воєнних злочинів та збір доказів, що одного дня стануть підставою для покарання окупантів.
За його плечима - окупація, фронт, поранення, десятки бойових завдань і втрата побратимів. Але попри все він продовжує служити Україні.
На запитання, що зробить після перемоги, відповідає просто:
«Обійму своїх батьків і рідних».
Відділ комунікації поліції Запорізької області
