Як досвід з окопів допомагає приборкувати сімейних тиранів: запорізький поліцейський Олег Чучко про паралелі фронту та служби в тилу
У минулому - інспектор патрульно-постової служби міліції, за часи повномасштабної - бойовий медик ОШБ Нацполіції «Лють», а сьогодні - поліцейський сектору протидії домашньому насильству Запорізького райуправління поліції Олег Чучко.
Старший лейтенант поліції завжди був бійцем за справедливість. У міліцейські роки разом із колегами протидіяв наркозлочинам та активно боровся з вуличною злочинністю. Згадує як розкрили резонансну крадіжку - в одному з районів обласного центру група молодиків позрізали тролеї та хотіли їх швиденько спакувати й вивезти. Однак, правоохоронці проявили кмітливість та на гарячому схопили лиходіїв, чим зберегли місцевий бюджет на майже мільйон гривень.
Крім патрульно-постової служби Олег працював оперативником, але згодом звільнився з правоохоронних органів. Через деякий час відновився на службі, але вже в якості спецпризначенця ОШБ НПУ «Лють». Каже: «Це рішення було цілком усвідомлене, адже коли бачиш як сусіди стирають в попіл твоє рідне місто - прагнеш помсти». Тож як тільки стартував набір він подав документи та вже через кілька тижнів проходив бойове злагодження. Розповідає: «Підготовка була сильною - тактика штурмових дій, вогнева з різних видів зброї, надмірні фізичні навантаження, тактична медицина. Після цього вже розпочалися бойові виїзди на Бахмутський напрямок - Курдюмівка, Часів Яр».
Згадує місця їхньої тимчасової дислокації - відкрите поле та лісосмуга, а критий з гілок бліндаж слугував укриттям від рашистських куль і снарядів. Ворог був близько. Під час бою дуже добре чув розмови росіян та інколи навіть відчував їхнє дихання, розуміючи в якій близькості та за яким пагорбом їх чекає небезпека. Тож відмінне чуття, командна робота та підтримка побратимів були єдиним мотиватором до точних дій і вірних рішень.
Згадуючи свій перший вихід, посмішка на обличчі вмить змінюється на серйозний, дещо стурбований вираз: «Тоді емоції зашкалювали, іноді реальність плуталася ніби з кадрами з фільму про війну - навкруги все палає, вибухає, а в епіцентрі подій - ти». Продовжує: «Вперше під обстріл ми потрапили по дорозі до позицій. Думали, що йти в повній екіпіровці по непроглядній темряві, ще й під дощем - це важко. Але ж ні. На підході до «точки збору» орки почали стріляти, били с дронів, деякі «пташки» та снаряди лягали зовсім близько - оце вже було важко, та ще й небезпечно. Нарешті на світанку ми дістались, розмістилися по бліндажах та готовилися до штурмових дій. Однак противник розпочав бій першим».
В цьому бою один із поліцейських отримав поранення у голову. Осколок пробив каску та потрапив у потилицю - чоловік втратив свідомість. Попри денний час, коли будь-які переміщення небезпечні, Олег із хлопцями вирішили негайно евакуювати товариша, хоча розуміли, що його життя може коштувати їм власного. Але часу на роздуми не було, тож разом із колегами погрузили пораненого на ноші та потягли до точки евакуації.
Всю дорогу їх обстрілював ворог. Тримаючи зв’язок із командиром, їхній маршрут корегували: коли небезпека зростала - «розсипалися», вичікували момент, коли можна буде продовжити йти далі. Інколи доводилося відстрілюватися й також насипати ворогові «тумаків». В решті решт пораненого доставили до точки відтяжки та передали медикам. Життя побратима було врятоване. Олег згадує, як із хлопцями раділи, коли по відеозв’язку телефонували побратиму й бачили його успіхи з реабілітації. Зізнається: «Саме в такі моменти розумієш задля чого ризикуєш, бо людське життя - найцінніше».
Правоохоронець каже, що на фронті змінюється світосприйняття. Життя там і життя тут - як чорне і біле. Цінуєш кожну мить і радієш, що вижив. Особливо додає сил підтримка рідних. Телефонуєш не часто, проте навіть кількасекундна розмова з дружиною або фото сина, який тільки-но почав ходити, мотивують не падати духом, навіть коли зовсім тяжко.
«Так сталося, що мені довелося завершити службу через хворобу дружини. Близьких родичів поряд немає. Я єдиний, хто може допомогти з лікуванням та бути з сином, поки дружина перебуває в лікарні», - пояснює Олег причину свого переходу до іншої служби.
Після повернення з фронту старший лейтенант поліції прийшов працювати у Запорізьке райуправління поліції в секторі протидії домашньому насильству. Адже відчував, що воєнний досвід допоможе краще розуміти психологію чоловіків із наслідками ПТСР.
На новій посаді Олег Чучко працює менше півроку, та вже за цей час зрозумів специфіку служби. На виїздах поліцейські як єдиний злагоджений механізм. Один веде діалог чи складає протокол, інший - прикриває, контролює поведінку членів конфлікту та ситуацію в цілому. Будь-яке відволікання може призвести до серйозної помилки, інколи навіть фатальної. Адже більшість кривдників вдома можуть приховувати зброю, та, перебуваючи напідпитку, навіть використати її проти тебе чи напарника, або членів своєї ж родини. Тож пильність, обережність та уважність - три кити, на яких будується їхня діяльність.
Правоохоронець каже, що робота в секторі та служба на передовій в чомусь навіть схожі. По-перше, це постійне відточування професійних навиків, аналіз власних дій та помилок. По-друге, це командна співпраця, завдяки якій ти маєш впевненість, що твій тил завжди прикритий. І найголовніше, ти розумієш задля чого це все робиш - безпеки й життя людей: тільки тут, у тилу - тих, хто став жертвою насилля, а там - на передовій - всіх українців у цілому.
Відділ комунікації поліції Запорізької області
