«Я тут, щоб допомогти та врятувати», - запорізькій поліцейський офіцер громади Вадим Пшеничний
У минулому він - слідчий, нині – ПОГ прифронтової громади, який попри ризики та обстріли завжди там, де потрібна допомога. На рахунку правоохоронця не одне врятоване життя і він продовжує робити все, щоб люди у прифронтовій громаді почувалися в безпеці.
Вадим Пшеничний – поліцейський офіцер Біленьківської територіальної громади вже понад рік. У листопаді 2023 року він вирішив покинути слідчу роботу та подав анкету для участі у конкурсному відборі на посаду ПОГа. Пройшов навчання і невдовзі став на захист безпеки понад 13 000 громадян.
День офіцера починається з об’їзду території, зустрічі з головою громади, обговорення нагальних проблем, які Вадим намагається стовідсотково вирішити. Поліцейський розповідає, що інколи місцеві потребують просто підтримки або слушної поради. Люди знають, що до нього можна звернутися з будь-якого питання.
Біленьківська громада належить до прифронтових територій і розташована на одному із берегів славетного Дніпра. А на протилежному березі - території Василівського району, тимчасово окуповані рашистами. Через невелику відстань окупанти все частіше гатять по тергромаді FPV-шками, шахедами та артою. Були і ракетні обстріли.
32-річний капітан поліції розповідає про удар Іскандером, який найбільше закарбувався в його пам’яті. Тоді росіяни поцілили по території колишнього агрокомплекса. Вадим швидко приїхав на місце влучання, разом із працівниками ДСНС розбирав завали. Трьох постраждалих на своєму автомобілі доставив до лікарні. На жаль, з-під завалів дістали тіло ще одного чоловіка, нам врятувати його не вдалося, хоча сподівались до останнього.
Поліцейський згадує ще один обстріл: «Під час артобстрілу 152-міліметровий снаряд ударив поряд з автомобілем місцевого жителя. Водія врятувало те, що він припаркувався біля великого дерева. Тож, відбувся контузією та осколковими пораненнями. Ми приїхали на місце, оглянули його, надали домедичну допомогу. Чоловік відмовлявся їхати до лікарні, але я все ж таки вмовив та відвіз до медзакладу».
«У мене неодноразово запитували, чи страшно мені. На що я відповідаю словами з пісні «Боятися – не гріх, гріх - зрадити своїх». Коли мені вночі телефонують та повідомляють про обстріл, я одразу вирушаю на місце. Іноді дружина мене зупиняє, просить, щоб трішки зачекав. Але я все одно їду, бо саме в цей час комусь може знадобитись моя допомога», - ділиться правоохоронець.
Розрада Вадима - сім’я, дружина та семирічна донечка Діанка, про яких він розповідає з посмішкою на вустах: «Вони моє натхнення, любов та краса – все в одному».
За мить він змінюється в обличчі та з сумом ділиться наболілим: «Я так і не побачив свого батька. Він помер на окупованій території, не хотів виїжджати. А коли я його вмовив, і він мав їхати на підконтрольну Україні територію, російська армія обстріляла евакуаційну колону неподалік Запоріжжя. Після цього закрили «зелені» коридори. Потім трапилось те, чого я завжди боявся, - батько помер, та ще й напередодні мого дня народження».
Поліцейській – наймолодший серед трьох братів. Один з них влітку 2022 року пішов боронити нашу державу, а в грудні 2022 року з ним зник зв’язок в Авдіївці, наразі він вважається безвісти зниклим. Інший - захищає країну на Покровському напрямку.
«Дякую дружині та дитині, що вони з розумінням ставляться до моєї роботи та підтримують. Розумію, що гори не зверну, але люди бачать, що я тут, і їм стає спокійніше», - говорить поліцейський офіцер Вадим Пшеничний.
Відділ комунікації поліції Запорізької області
