«Пишаюся тим, що гідно продовжую справу батька-діда-прадіда», - історія поліцейського в четвертому поколінні Євгена Міщенка
Євген Міщенко - один з небагатьох правоохоронців, чия служба стала по-справжньому «родинною» справою. Адже династія його бере початок ще з середини минулого століття.
Прадід Василь Євтухович по лінії матері, про якого наш герой знає небагато, працював у тоді ще Жовтневому (нині – Олександрівському) відділі. У той самий час там ніс службу і його дідусь по батьківській лінії Петро Данилович - учасник Другої світової війни та ветеран МВС, за 35 років служби неодноразово нагороджений за свою сумлінну службу та боротьбу зі злочинністю.
«Хоча й батьки мої на той час ще не були знайомі, дід разом з прадідом працювали в одному підрозділі та не раз заступали разом на службу. Доля - цікава річ», - розповідає поліцейський.
Батько його Юрій Петрович правоохоронним органам присвятив 20 років. Спочатку працював дільничним, пізніше - старшим слідчим в Оріхівському міськвідділі, де ніс службу до вересня 2000 року, а потім пішов на заслужений відпочинок. А ще - був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Євген народився у 1989 році у селі Мала Токмачка Оріхівського району. Дитинство своє згадує з теплотою. Цінності, які ще змалку прививали йому в родині Міщенків, вплинули на формування характеру. Дисципліна та відповідальність, взаємоповага та підтримка, доброта та любов - у такій атмосфері разом з молодшим братом зростав хлопець.
Мрія стати поліцейським у Євгена виникла ще в дитячі роки. «Нерідко тато брав мене з собою на роботу, де я проводив час у його кабінеті. Показував мені своє службове авто. Все це мені було по-справжньому цікаво. Хоча й інші думки виникали - в старшому віці захопився історією та археологією і навіть замислювався над викладацькою діяльністю», - згадує він.
У 2011 успішно закінчив Бердянський державний педагогічний університет, отримавши кваліфікацію «вчитель історії і правознавства», після чого проходив строкову службу у патрульній роті Внутрішніх військ МВС України. А вже після служби настав час обирати, з якою професією пов’язати своє життя. Виникла дилема: вчитель або правоохоронець? Почав радитися з рідними. Тато порадив другий варіант. Переконував: «Йди по гарячих слідах, поки не відвик від армії». Тоді, добре зваживши всі «за» та «проти», чоловік прийняв тверде рішення - продовжити сімейну справу. І вже у 2013 році, після успішного проходження першочергової підготовки, став офіцером міліції.
«Невеликі труднощі на старті мого шляху звичайно були: новий колектив, непрості завдання. Потім невизначеність - переїзд і початок служби в обласному центрі на новій посаді. Однак я дуже швидко втягнувся. Зараз розумію, що тоді з вибором професії не помилився», - згадує капітан поліції.
За 11 років своєї служби Євген встиг попрацювати на різних посадах - від оперуповноваженого в Оріхівському відділенні поліції до старшого інспектора з охорони публічного порядку та безпеки Хортицького відділу поліції. Нині він – т.в.о. інспектора відділу організації діяльності груп реагування управління превентивної діяльності Запорізької області.
З початком повномасштабного вторгнення перед поліцією постали нові відповідальні завдання та непрості виклики. Окрім виконання основних функціональних обов’язків, Євген Міщенко у складі пішого наряду забезпечував громадський порядок на території обласного центру, а на в’їзді в місто разом з колегами приймав перші гуманітарні колони з блокадного Маріуполя.
Особисто для Євгена найскладнішим був перший тиждень. У прифронтовій Малій Токмачці, де на той момент перебували його батьки, зникло світло та зовсім не було зв’язку. Додзвонитися до них вдалося лише на третій день. «Коли вони вийшли на зв’язок, я сказав їм: «Кидайте все та виїжджайте». Так вони й зробили, забравши проїздом з Оріхова бабусю. Більше туди ніхто не повертався». Додає: і його рідний дім, і дім бабусі зруйнували російські снаряди... Зараз всі близькі в Запоріжжі, допомагають та підтримують один одного.
У поліцейського є сім’я - дружина Яна та двоє маленьких синів - 5-річний Родіон та 3-річний Платон. Каже, що кожна людина обирає свій шлях сама і не знає, який оберуть нащадки, коли стануть дорослими. Але все ж сподівається, що підуть по його стопах і продовжать сімейну справу - служінню закону та народу.
Зараз найбільша мрія Євгена Міщенка - перемога України у війні. Після неї обов’язково планує показати своїм дітям вже мирну та квітучу, як колись, Оріхівщину, де минули його дитинство та юність.
Відділ комунікації поліції Запорізької області
