Нищив ворога на передовій, – історія спецпризначенця поліції Запоріжжя Євгена Петренка
Поліцейські Запорізької області стали на захист держави пліч-о-пліч із Силами оборони. Серед них - Євген, помічник чергового чергової частини ізолятора тимчасового тримання № 6 ГУНП у Запорізькій області, який у складі батальйону поліції особливого призначення (стрілецького) виконував бойові завдання з утримання та оборони позицій на Запорізькому й Донецькому напрямках.
Дев’ять місяців на передовій, десятки кілограмів снарядів у руках, постійний гуркіт артилерії й нескінченна боротьба за країну. Для Євгена Петренка, старшого сержанта поліції, фронт - це реальність, яка не відпускає навіть тоді, коли ти повертаєшся до звичної роботи.
Виїзд, який завжди небезпечний.
Небезпека починалася задовго до позицій. Перші кількасот метрів - і вже треба ловити вухами звук двигуна ворожого дрона, прислухатися до неба, вдивлятися в горизонт.
«Під’їжджаєш до точки - і все, максимальна зосередженість: увімкнув слух на максимум, розкрив очі ширше. Там кожен метр небезпечний», - розповідає Євген.
На позиціях - зовсім інший світ.
Підготовка не могла повністю відтворити бойові умови - справжнє розуміння приходило вже на позиціях. Реальність змила всі ілюзії.
«Треба і гаубицю розкласти, і самому все швидко робити. Спочатку трохи розсіяні були, плуталися, довше стріляли, ніж потрібно. А потім… потім втягнулися. Напрацювали все до автоматизму», - ділиться поліцейський.
Робоча зона артилеристів - це мінлива погода і постійне очікування ворожого обстрілу. Євген - заряджаючий. Його зона відповідальності - десятки забігів із важкими, по 20 кілограмів, снарядами.
«Не встиг спуститися, а хлопці вже відстріляли - і знову біжиш. Земля нерівна: підйоми, спуски, повне екіпірування плюс “двадцятка” в руках - було нелегко».
Запоріжжя і Донеччина.
Більшу частину служби старший сержант поліції працював на Запорізькому напрямку. На Донеччину поїхали вже загартованими. Там складність вимірювалася постійним напруженням лінії фронту. На запитання: «Де було важче?» Євген лише знизує плечима: «Бувало по-різному, але загалом - важко всюди. Війна є війна».
Артилерійські будні.
На позиціях працювала ворожа арта - систематично, але не завжди точно. «Гради», ствольна артилерія, поодинокі прильоти. «У нас обійшлося без втрат - Бог уберіг. А в інших розрахунках були і поранені, і загиблі», - пригадує колишній спецпризначенець.
Після ротації Євген повернувся до звичної роботи в ізоляторі тимчасового тримання - до чергувань і паперової рутини. Та фронт залишив свій відбиток.
«Здається, що все звично, а всередині ти все ще на позиції: прислухаєшся до кожного звуку, відчуваєш напругу, яку нікуди подіти. Війна навчила бачити справжнє, цінувати кожну мить і кожну людину поруч», - каже поліцейський.
Відділ комунікації поліції Запорізької області