З початку АТО, не зважаючи на труднощі в дресируванні, молодший інспектор-кінолог кінологічного центру поліції Запоріжжя Ігор Халаїм підготував свого чотирилапого напарника на ім’я Туборг за кількома діаметрально протилежними напрямками «собачої» роботи. Поліцейський з собакою врятували не одне людське життя в зоні АТО, а також брали участь у пошуку та затриманні серійного ґвалтівника-вбивці.

– З якого часу ви працюєте кінологом?

– «Працюю» – це, мабуть, буде неправильно сказано. Все ж таки кінолог – це, радше, стан душі, а не професія. Важко себе змусити щось робити, якщо тобі ця робота не подобається. Тож можна сказати, що я професійно займаюся своїм покликанням з 2003 року (посміхається).

– А чи доводилося Вам брати участь у розкритті резонансних злочинів?

– Саме у двохтисячних роках я брав участь у пошуках та затриманні злочинця, який ґвалтував, а потім вбивав жінок. Зловмисник «працював» досить професійно. На місцях скоєння злочинів криміналісти не виявляли жодного сліду, жодної частинки, яка б вказала на вбивцю. Крім того, він ніби знав, як діють співробітники слідчо-оперативної групи на місці злочину.

Наприклад, собака завжди починає пошуки від так званої «відправної точки», яку визначає кінолог. І зловмисник ніби вказував, звідки починати пошук. Взуття однієї із жертв він лишив біля тіла на бордюрі. Мовляв, ось звідси і починайте мене шукати. Для мене це був справжній виклик. Я аналізував всі виїзди, намагався знайти зачіпку, за якою можна було розшукати ґвалтівника-вбивцю.

Однак собака весь час приводив до однієї і тієї ж вулиці, а  далі слід обривався. І ми почали перевіряти всі будинки та квартири. Особовий склад Запоріжжя працював цілодобово кілька тижнів. І, врешті, в одній із квартир ми виявили розшукувану особу. Він був наскільки впевнений у своїй безкарності, що речі обраних ним жертв тримав у коробці в сусідній кімнаті.

З’ясувалося, що  чоловік – колишній експерт-криміналіст. Службу він проходив у міліцейському підрозділі сусідньої держави. А вийшовши на пенсію, приїхав на постійне місце проживання до нас в Україну.

– Давайте поговоримо про Вашого чотирилапого напарника з яким Ви працюєте зараз. Який він за характером?

– Мій Туборг чоловік з характером. Я з гордістю можу сказати, що, не зважаючи на різні обставини, нас жодного разу «не зняли» з виконання завдань. Не дарма йому дали ім’я Туборг, бо він міцний. І свою міцність він довів під час служби на сході країни.

– А які завдання Вам разом з чотирилапим напарником  довелося виконувати в зоні АТО?

–Туборг спеціалізувався на виявленні наркотиків, а саме – на пошуку та затриманні осіб, причетних до наркозлочинів. Коли у 2014 році розпочалася антитерористична операція, я вирішив навчити службового пса працювати ще й по лінії пошуку зброї та вибухівки.

Досвідченні кінологи запевняли мене, що таке дресирування досить складне, а переважна кількість собак такому навчанню не піддається. Складнощі полягають в тому, що собака запам’ятовує до 10 запахів. Крім того, мій Туборг працював по виявленню наркотичних речовин та затриманню осіб. Цей спосіб передбачає контакт із людиною, чи можливість доторкання до пакета із наркотиками. Собака це робить вже рефлекторно. А от виявлення зброї, вибухівки та «розтяжок» передбачає безконтактний пошук. Собака повинен вірно відпрацьовувати навики позначення небезпечних речовин.

Тому досвідчені кінологи радили мені взяти на «виховання» щеня і навчити його з нуля. І все ж  я вирішив ризикнути. 

Я з гордістю можу сказати, що мій Туборг вже за шість місяців щоденних тренувань виявляв замасковані гранати, вибухівку та розтяжки.

В АТО я зрозумів, що саме від фахової підготовки кінолога та його напарника залежать людські життя. Ми з напарником брали участь у визволені Слов’янська. Я входив до групи, яка перша перевіряла територію після визволення від загарбників.

Так от, нас направили перевірити дорогу, якою наступного дня повинна була проїхати колона військової техніки. По дорозі до дачного селища ми виявили вантажівку. Мої колеги оточили її і впевнившись, що там нікого немає, вже збиралися рушити до авто.

Я їх зупинив, а сам пустив на стометровому повідку собаку. Туборг відразу подав знак про небезпеку – він ліг і почав гавкати. Ми викликали вибухотехніків. Виявилося, що відступаючи, бойовики не лише замінували вантажівку, а й лишили на причепі три снаряди від «Граду».

Такий «феєрверк» не лише не лишив би нам жодного шансу, а й дістав би до селища, в якому проживали мирні люди.

– А чи доводилося Вам рятувати людське життя під час служби на мирній території?

– Так, траплялося. Якось рано-вранці наша група поспішала на виклик. На одному із мостів ми помітили дівчину-підлітка, яка стояла по той бік перил. Ми зупинилися. Помітивши нас, дівчина відразу почала кричати, щоб ми до неї не підходили.

Я намагався заспокоїти її та крок за кроком наближався до неї. І в якусь мить вона наважилася і стрибнула вниз. Я встиг вхопити її за руку. Мені на допомогу поспішили колеги, і ми всі разом витягли 16-річну школярку на міст.

Я досі спілкуюся і з нею, і з її батьками. Дівчина часто згадує сказані мною на мосту слова: «Відсьогодні у тебе буде лише хороше у житті».

І в неї дійсно все добре, вона вже студентка медичного вишу, навчання їй дуже подобається. Я знаю, що в майбутньому вона стане чудовим лікарем.

– А які у Вас плани на майбутнє професійній діяльності?

– Наступного року Туборг піде на заслужений відпочинок. У нього вже не буде виїздів, нічних чергувань. Він лише навчатиме молодих «колег».

А я підберу собі маленьке капловухе чудо – і все почнеться спочатку: щоденні багатогодинні тренування та перші виїзди на злочини. І звичайно, ми обов’язково з моїм напарником здивуємо вас, освоївши ще якісь нові види «собачої» роботи. Але це поки – секрет.

Департамент комунікації

Національної поліції України